В. Китаевский

КОХАВ СИЛЬНIЙ, jak ВСIХ КОХАЮ

СОНЯЧНІ ДЗВОНИ
Під дахом блакитнім, прозорім
звуків мільйони -
Гуляють w безмежнім просторі
сонячні дзвоні.

Під гімни весняні лагідні
łatwo na серці -
І слухав бі, слухав чарівні
милі концерті.

Мариться: вже справді na світі
сліз, крівді niemy
Усі задоволені, ситі
ніхто nie зітха.

Мариться: порожні w' язниці
ucichłem прокльоні
Лише дзвоніть весна- чарівниця
w сонячні дзвоні.

ПЕРШИЙ СНІГ
Перший сніг нині upadłszy, leciutki, пушистій
na garb, na belka, na майдані.
Лебединий ten колір, м'який колір сріблястий
tak бліськоче і сяє зірками.

І всміхається сонце від sam rana
вільне з вільних po niebo гуля.
Наче ті діяманти, наче крільця u czajka
бліськотіть, бліськотіть wszystek ziemia.

Скільки duma, скільки мрій w цих чудовіх снігах!
Oj, powiedziałem, powiedziałem, серце, мені
що спокійно пліве po бліськучих łan
tak nie спішно u dal, далечінь!
1929 r.

ГУКНУ ЩЕ RAZ
Ja tu, ті tam. дві тіні бачу.
Мій рідний kraj і чужіна.
Чогось na серці tak боляче.
Впилась стріла.

Ні гніву, ані сліз, ні ськарги
Nie треба my.
Свої droga dawno пізнали
Ja tu, ті tam.

Я. може, більше силі maj
І затаїв w собі bez kraj
любов mój
W розпуці і відчаю

Тобі mina вже nie пізнать
ніколи, ні.
Мені nie зможеш вже powiedziałem
Що маріш w сні.

Dla щастя, може, tak потрібно
drugi człowiek.
Nie płacz, ізмучена, чарівна
nie псуй oko.

Nie треба гніву, ані ськарги
ganię вмруть жалі
Чи że тобі lżej жіті справді
na чужині?
8 березня 1930 r.

Z Х І Д
Проміння na сході, to срібні, рожеві
Ростуть - nie вгасають - горять.
Що лебеді білі граються w небі
Wszystek вгору, угору летять!

Летять аж do зірки, що on tam біліє
U ospały небі gen-gen.
Хто зна, чи проміння ten зірку зігріє
Пригорне надходячий dzień?

Лиш захід відсунувсь daleko w безмежність
Овид Сонця - golę вогню -
Купається w небі tak мрійно і ніжно
Nadesławszy розвідку swój!

Що трапілось, може, za нічку мінулу.
- nie спіть невгамовна ziemia.
My пестощі Сонце свої розгорнуло -
Зігріти байдужі серця!

Зігрілись! Щоб знов my бадьоро пірнути
U хвилі безодні буття
Страждання свої всі w змаганні забуті
Щоб смертю родіті Життя!
1930 r.
Хутір Стовпи

NA ЗГАДКУ
Jak тінь, jak марево, jak sen
майнув ten godzina
усмішковати.
І гострій біль, палкий вогонь
na вік зоставсь
w душі розпятій.
Ja чув-не чув szepczę ті:
" Ach буде вже
ходім do dom".
Oś буде дощик знов іти
Мені байдуже
бо ja з ty.
Чи зрозуміла ті mina
Wszystek niezgoda мій
журбу безкраю
Що ja кохав kłuję się ty
Кохав сильній
jak всіх кохаю!
Lecz почому mina журба
Гризе і їсть
jak rdza залізо
І смутне сіреньке жіття
Jak sen іде
даремно гине!
A почому? Узнаєш ті
Przyczyna wszystek
jak покохала.
Ach, буде вже, ach буде вже
Ja чув - nie чув
jak ті казала!

ВІДЛЕТ БУСНІВ
Żyto вже ściskałem, снопі powoziłem
Тільки жовтіє rżysko
Вже кінчилось літо і осінь сумліво
Cicho przyszedłem na pole.

І жайворон w небі dawno nie щебече
Święcie minąłem Іллі
Хоч сонечко ясне u небі бліськоче
Тільки nie suszę ріллі.

Oś noszę się w небі, jak brzęknę, павутіння
Mile косичить łozina
Taję rżysko, травіцю, бур'ян і ботвіння
Шовком вбіраючи droga.

Ach, мілій мій brat, поглянь na льоваду
Збилися do stado бусні
І журно проводять якусь tam нараду
Бути їм знов w чужині.

Oś zaraza зірвуться і do niebo полінуть
Крила розправлять свої
Bez клекоту, cichaczem smród помандрують
W далеч za morze w вірій.

І сумно w останній tu raz na країнi
W небі smród закружлять
Nie всі бач, nie всі бач, przywróciłem з чужіні
Крила na морі зрадять.

Dla ten tak довго проводять нараду
Життя коштує відлет
Oj dałem пріродо, хоч тіху pogoda
Czub нехай їх mina!

Бувайте, здорові бузьки чорнокрилі
Bieda nie згадуйте my
Lecę orzeł do теї країни
Де відпочинок жде wy.

ЖУРАВЛІ
Чи чуєш, мій brat, jak w небі курлічуть
Повного niezgoda do сліз журавлі
Nie наче do sam u niebo my клічуть
Манять, взівають w далекій простір.

Nad озіміною on stanąłem кружлятісь
My посилаючи, прощальній привіт
Вже stanąłem клюгамі, клюгамі рівнятись
Щоб може розстатісь, розстатісь навік.

O, милі і добрі, сірі пташиці
Ви вже opłakałem мілій nasz kraj
Taję покидаєте my вереніцямі
Залишив my w серці torba і smutek.

Ach, rzuciłem хоч oko do my na прощаннє
Na nasz Полісся, na наші pole
Tam ріють картоплі - wszystek nasz багатство
Чим my і karmię tu маті - ziemia.

Ach, spojrzałem na діток, що w батьківських łan
З mama razem повзають
w вогкій землі
Бо це картоплю пільно копають
oś небораки smród
Теж помагають w роботі сім'ї.

Несіть ві daleko, żuraw милі
Nasz торбіну і bieda, і бід
І тугу, і зойки daleko несіте
Cichaczem несіте na південь, na схід.

Несіть że, несіть że, братам przekazałem
Nasz пролетарський сердечній привіт
Що повні серця боротьбі w my й завзяття
Ми - żywy siła, мі мусимо żyję .
11 вересня 1929 r.
Тевли

ПРОБАЧ МЕНІ
З ty razem, jak w сні
Ten godzina хвіліною майнув
Тебе-б кохав, тебе-б горнув
Пробач мені, пробач мені.

Пробач мені, що ja ty
U своїм серці potopiwszy
І хто сильній ty любів
Nie wiem o ten, nie wiem o ten.

Nie wiem o ten, бо wszystek jedno
Мене tak ciężko зрозуміть
Куди dusza mój стремтіть
Вже tak dawno, вже tak dawno.

Ja щиро дякую тобі
Що ті надією жівеш
Мене від sam nie женеш
Зориш мені, зоріш мені.

Зориш мені na droga жіття
Oj, що тобі za це ja dałem?
Wąs, wąs тобі віддам
Що має кращого dusza.

Чи my спідкає забуття
Спідкає, мабуть, ліш тоді
Kolia закріють очі мні
Тоді пробач любов mój!

І ліш тоді, і ліш тоді
Мене nie згадуй і zapomniałem
І, jak kłuję się, щасліва jestem
Пробач мені, пробач мені.
6 серпня 1929 r.

Na ДОБРАНІЧ
Chata mały, постіль біла
Cichy спокій ясніх мрій
Na добраніч, зірка miły
Na добраніч квіте мій.
Ja powiedziałem тобі wszystek prawda
Щиро прігорну
І з ty w купі razem
W далечінь піду.

LATAWIEC
Де з вісока my сонечко сяє
A w негоду сваволіть перун
Tam цар - птіця orzeł лiтає
Oj, пошана тобi nasz latawiec.

Oj, пошана тобi, гордій orzeł
Що зумiв podbiłem niebiosa
Що вподобівся віхору- бурi
Научився tworzę dziwo

W очi дівішся гибелi - смертi
Що жартує з ty nie raz
Ти гартуєш jak stal своє серце
Do найкращого клічеш всiх my.

Берізка
Берізка вітами киває
Narzuciwszy свій жівій kobierzec
Зеленошумна, біло stan
Хвилює тісячамі кріл.

Життя ворушить її pierś
Bolesny ніжно солодко
Усіх закохано zazdrosny
Apel do чудовій chłodek.

Apel усіх : людіну, ptaszek
Хижого звіря хробака
Киває mile, jak dzieciątko
Берізка miły і струнна

І хто nie рад її привітам
Задушним шепотам, казкам
Zieleniłem kosa i усміхам
Безжурним weselę пісням.
В.Китаєвский

Wiosna
Ziemia obudziłem się і кларнеті
Бадьорих duma ведуть пісні
Життя атомі-самолеті
Ростуть u сонячнім вогні.

Зелений szum гуде лунає
Ніщо nie спініть вже весні
Іде, іде i розстилає
Свої зелені килімі.

Chodzę всі, усі za ja
Ja розгоню байдужість знов
Ja wy віддам mój wszystek зброю
Мій подіх теплій i любов

Мої усмішки всі весняні
Зелений szum, моє жіття
Віддам ja wszystek wy bez вагання
Dla всіх, dla всіх, бо ja wiosna.
В. Китаєвский

Ніч
Вечоріє. і чорнім крілом
Ziemia притуляє ніч
I сяє, що тисячі свіч
U небі бліськучим ziarno

On, czasem зірветься ziarno
Вогненним pasmo spadek
Скотиться десь złoto
Глибоко, u безвість na dno.

Місяць, що хліба окраєць
Łabędź w небі пліве
Wabię do sam, apel
Wabię w просторі безкраї

Ucichłem гомін, usnąłem ziemia
Тільки ліш niebo зоріть
Всіх razem. Хто спіть і nie спіть
Ніч чорнім крілом прітуля.
12/10/1929
В. Китаєвский