В. Китаевский

БО ULUBIONY ПОЛIССЯ I МОВУ SWÓJ

БАТЬКІВЩИНА
Згадайте, згадайте мінуле, селяні
Було ten dość dawno - трінадцять, maj', літ
Jak рідні оселі свої zostaję
Свій власній пожіток ten й рушиті w світ.

Ішли мі зі niezgoda w далеку Росію
Здавалось, навіки свій kraj залішив.
A наші оселі свічками горіли.
Гармати ревіли - бій страшній кипів.

Myślenie w my роїлись: ten kara pański
My тяжкої долі, мабуть, nie знесті
Спіткає my болість, спіткає głodny
Na łan daleki прійдеться вмерті.

Ten oś незабаром wstecz przywróciłem
Na ті spalenisko my рідних chata
Де лішень кропіва свій list розвінула
І smutny вітала ten nasz skręt.

Ten праця, polowanie, любов і старання
Jak ten переможець, всміхнулися my
Ми знов збудувалісь і маєм убрання
Bydło маєм już po podwórze.
Хоч ськрутно my жіті, мі wszystek переможем
Бо ulubiony Полісся i мову swój
Ми dusza і тіло za kraj свій pokładłem
Чи w праці. науці Чи, може w bój?

Здалека, здалека мі всі przywróciłem
Хоч tam десь daleki мі всі zadomowiłem się
Ten серце нудьгою чогось огорнуло
Szepczę my cicho: вертайсь, nie барісь.

Бач - ждуть ty з niezgoda ріднесенькі łania
Ліса віковічні, зелені гаї.
Бач - tu твої літа дитячі зосталі
І wszystek твоє щастя, любов взагалі!.

Кохайте że, lubię ві, добрі селяні
Це mila Полісся ten й мову swój.
Працюйте, uczę się. Rozsądek набірайтесь
Ganię промінь освiти засяє w kraj!.

LOS ПОЕТА
Ja za pług ходжу, панське pole орю
Noga w nogę koń поганяю.
Tu стоїть лановій, мов mgła степовій
Ten na mina ukos поглядає.

W голові u mina myślenie myślenie żona
Ja хотів бі myślenie тi зібраті
Zapisałem na папір ten зложіть із one твір -
Лановій, може буде крічаті.

Зупинився, kosztuję, папіроску роблю
Всі кишені do dno вівертаю.
Znajduję олівець ten малій папірець
І na плузі piszę zaczynam.

- Товаришу, ті що, - обізвався сусід
- już, певно, знайшов якусь temat?
Pocierpiałem, nie piszę - jestem маті обід.
Ja piszę робітничу поєму.

Ja w ній jestem o старій панський ustrój
O знущання nad my przy праці
O важкі податки, що віснажують my
І o los цю nasz собачу.

Jak почув лановій - służący панський старій
Ten jak крікне : "Чекай-но, собако
Ty jutro візьмуть ten w тюрму завезуть
Ти człowiek my бунтуєш, próżniak"!
Ja nie слухав його, що умів - napisawszy
Ten сховав папiрець do кишені.
Коні burzę nagle, заспiвала ziemia
Ja трімав чепіги w своїх жменях.

Kolia сонце зайшло, повертав ja домів.
Було ciemno, pies kłamię.
Поліцаї прійшлі, мої вірші знайшлі
І mina теж з sam zabrałem

МІСТО
Із цеглі, з заліза й бетонної криці
високі, високі stoję кам' яниці
jak велетні do ziemia wrosnąłem.
Stoję smród dumnie міцними szereg
Прорізані рівно уряд вуліцямі
A вулиці w площі зійшлись.

Залізниці збіглись із цілого світа
і дівляться mroczny na місто веліке
неначе na dziwo jak.
Tu, мабуть, nie всім tak жіветься wesoło
і w місті теж злидні такі, jak po wieś
і biada давлюче, важке.

Tu człowiek кружляють, jak тії комахи
снуються голодні, пітаються праці
зарібку na хліба kawał.
A другі, обмазані й potem залиті
Всі силі збавляють na черева ситіх
І шлють їм прокляття і зойк.

Бо w розкошах пішніх pani бенкетують
робітники w праці й bez праці бідують
ten w серці їх гнів nie вгаса.
A місто хвилює, хвилює, jak morze
хоч widoczny piękność tam, ten widoczny і biada
бо w місті fałszywy piękność!
1930 r.

НАРОСТАННЯ
Наші myślenie нестримані
збіраються do chmara jeden -
czub, boraks, злівамі
myślenie ці na ziemia впадуть.

Що raz ten густішає chmara
гогоче, u бліськах гріміть
щось буде суворе, бадьоре
і вдаріть w протрухлій світ.

Zwiesiłem się грізною прімарою
побіда одвічних стихій.
сяйнуло, бліснуло! Chmara
pierś розкріла свої

Czub, boraks, злівамі
szeroki розкриється droga -
спільним нестрімнім зрівом
окровіться вільна ziemia.
1930 r.

БІЛИЙ КОЛЬОР
З надвір 'ja daleko хатіні біліють
Біліють w містечках, po wieś, dookoła
Здалека tak mile, аж серце радіє
A зблізька вже druh - tam злідня прокльон.

Ten колір невінній, jak zamek бедлама
Na позiрк nasz перший człowiek nie straszę
Lecz spojrzałem ліш зверху, tam стріха zielony
Tu mech po соломі dawno zieleniłem.

A що tu u хаті, погляньте, tworzę się
І серця зажметься неначе їжак -
Tam кисле повітря, tam злідня роїться
Tam proch na стінах, блощиці і mrok.

Oś діти обдерті сидять позапіччу
Затуркані bieda jak прівід мовчать
І widać одразу po жовтіх обліччах
Їх głód і болість щоденно корять.

Przebaczyłem mina, chata, tak біла з подвір 'ja
Що вразіла mina і do niezgoda wprowadziłem
Oj jestem, jak kłuję się ті, wszystek брудна і сіра
Лиш dałem віховання, освіти дітям.

Dałem кращую los і розвіток kraj
Ganię siła набереться голота-краса
І білий ten колір вже всі привітають
Бо буде pobity wszystek злідня й potrzeba.
13 серпня 1929 r.

ЕМІГРАНТ
Oj, sprzedawszy він na droga
Свій оплаканій загін
І зоставів жінку, діти
Bez засобів, bez харчів.

Sam поїхав, gen, za morze
Щоб кровавій піт rozlewałem
Za насущній кусень хліба
Може й głowa зложіть.

A obok budynku жінка, діти
Ждуть від нього хоч list
Jak поїхав ще nie чуті
Де dusza його віта.

Кажуть człowiek і za morze
Na вербі грушок niemy
Емігрант nasz bez роботі
Oj, боліть його dusza.

Жінка w kraj, він za morze
Що przy стежці ten groch
Чи nie краще було by w domu
Бідкуватися удвох.

A za morze za ty
Привід chodzę po слідах
Tak nie щастя, a spłatałem
Здобувай że емігрант!
11 listopad 1929 r.

PRZYWRÓCIWSZY DO WIEŚ
Przywróciwszy do wieś ja рідне
З далекої стороні
Мні блукаті вже обрідло
Самотньому w чужині.

Прагнув ja жалючим серцем
Привiтать своє siadłem
Де пізнав підростком- chłopiec
Nasz сіреньке жітло.

Oś ja бачу рідну chata
Chata кріту комішом
І вікно w чотірі шибкі
Taję крініцю з журавльом.

Wszystek tu mila, wszystek знайоме
І dolina і garb
Za wieś розлегле pole
Безліч згадок і myślenie.

Tu пригнічена potrzeba
W забобонах і lęk
Бідна ненька удовою
Мене ростіла w зліднях.

Nie doczekałem się бідолаха
Поки w силі вбрався ja
Taję usnąłem w тяжкій праці
Na cudzy, панських łan.

Умираючи казала.
Na світ zmętniały дівлячись
Зоставайся мій синочок
Працюй щиро і uczę się.

Słowo матері передсмертне
W серце w' їлося моє
Ja був щирій і упертій
Відать прагнув ja o wszystek.

І, jak żuraw u небі
Крила сірі розпустів
Na myślenie летів daleko
Żyję, jak люді ja хотів.

Ja porzuciwszy wieś рідне
Затаївши w серці зойк
І пішов шукаті щастя
Хліба чорного dzwonko.

Мніго ja чого побачив
Далеченько, za wieś
Що є варта щира праця
Піт солоній, nasz dach.

І przywróciwszy do wieś ja рідне
Розказать wy злидарі
Nasz праця bez освіти
Dla неробів ліш w корість.

Oj ТИ, ДРУЖЕ
Oj ті, друже, чом nie пішеш?
Чи na дощ tak nos чмішеш?
Чи nie dałem жінка спаті?
Чи новій прішов податок!

Відізвався nasz pismak
Аж mina сікнуло з ляку.
Napisałem o п' ятирічку
Сконфіскують кожну стрічку.

Napisawszy бі o стягайла
Ten redaktor nie приймає!
" Ach ті каже
wrogi niebiesko!
Що ті знову my прісунув?
Chcę my gazeta з'їсті"!
Nie потрiбни такi вiсти
Znam iще отак нашрайбіш
Бiльше мiсця w my nie знайдеш