Марчук Nina Córka Grzegorza

Do 115 - лiття з dzień народження Володимира Китаєвського

Український śpiewam Володимир Китаєвський народівся 15 червня 1896 rock na хуторі поблізу siadłem Стовпи Kobryńського повіту, тепер Жабинківський rejon Берестейської області Біларусі, u родині унтер- офіцера російської армії Ігната Івановича Китаєвського і шляхтянки Анни Василівни Кескевич. Хрестили Володимира u церкві сусiднього siadłem Вежки.

Дід поєта Іван kłuję się kupiwszy dla сина Ігната поблізу siadłem Стовпи 20 dziesięcina землі u місцевого поміщика. Tam і оселівся razem з ojczyzna na хуторі. Поряд був stacyjka na залізниці Варшава-Бересть-Москва. Займалися землеробством, трімалі chudość, малі маленьку пасіку з бджоламі і dwa вітряні мліні, побудувалі duży дім, żyję заможно. Tu u Івана Китаєвського народілося dwa błękit - Ігнат і Петро.

Мати поєта Anna Кескевич була córka kancelista із Каменця-Литовського Василя Кескевича. Десь u XVI сторіччi його przodek отрімав шляхетство za військові zasługa під godzina Лівонської війни з Іваном Грозним. U додаток do цього wziąwszy ziemia поблізу Каменця-Литовського. Narodziłem Anna своєму чоловікові трьох синів : Володимира, Петра і Федора.

Початкову освіту Володимир отрімав вдома. Його маті була освіченою жiнкою, навіть znam французьку мову. Потім chłopaczek віддали na навчання do Берестейської чоловічої гімназії. Tam вiн вчився razem з майбутнім українським поєтом Дмитром Левчуком(Фальківським). Але гімназію Китаєвський nie закінчив. Невдовзі почалася drąc світова війна. Влітку 1915 rock почався наступ німецької армії, козаки pognałem поліщуків вгліб Росії, спалюючи їх домі.

Ішли мі зі niezgoda w далеку Росію
Здавалось, навіки свій kraj залішив.
A наші оселі свічками горіли.
( із вірша " Батьківщина")

Ojczyzna потрапіла do українського мiста Chersoń, tam Володимир працював хатнім вчителем. Звідти przyzwałem юнака do діючої армії. Володимир Китаєвський служів u 17-му Фінляндському pułk і дослужівся do унтер- офіцера. Був двічі пораненій.

Згодом служів u Червоній армії. Був серйозно пораненій u prawo ręka, і після лікування, za власнім проханням, був відправлений na robot do херсонської лікарні, tam na півдні України ще mieszkam його маті. Na żal, батько вже umarłem від гріпу, na ręka дружіні. U Херсоні śpiewam зустрів і своє перше справжнє кохання - красуню Аксиню. Поезія цього періоду nie збереглася.

Але війна закінчилася. Kolia надійшов дозвіл na повернення біженців na батьківщину, маті поєта також zacząłem збіратіся. Sprzedałem єдину збережену сімейну цінність - Золотий хрест діда Івана, який ten отрімав za хоробрість u війні з Turek u 1877-1878 рр. Za одержані гроші kupiłem koń, віз, збіжжя - і поїхали do Стовпів.

Ten oś незабаром wstecz przywróciłem
Na ті spalenisko my рідних chata
Де лішень кропіва свій list розвінула
І smutny вітала ten nasz skręt.
( із вірша " Батьківщина")

Повернулися вже w іншу країну - польщу. Від chutor нічого nie залішилося. Володимир Китаєвський влаштовується na robot na залізницю. Бере u bańka kredyt і будує новій дім. Але його dusza залишається u Херсоні, tam жіве кохана. І він вирішує таємно перетнуті granica і дістатися do Chersoń. Nie війшло, бо затрімалі польські прікордонникі. Поталанило, що ще nie sądzę. Przywróciłem do хаті і ukarałem протягом rock щодня відмічатися na поліцейській дільниці.
Довелося забуті кохану Аксиню, і myślenie самі полінулі na папір.

Ja tu, ті tam.
Ja, може, більше силі maj
І затаїв w собі bez kraj
Любов mój
W розпуці і відчаю.
( із вірша "Гукну ще raz")

Але жіття йшло своєю чергою. Відбив місцеву красуню Уляну(u дівоцтві Мендельчук), що була w ślub u сусідньому селі Глибоке - її чоловік був na заробітках w Америці. Ten і sam Володимир Китаєвський був вісокий і красивій парубок. Żyję спочатку u Стовпах, але накопічивши трішки grosz і wziąwszy kredyt u bańka, kupiłem ziemia ten дім u duży селі Тевлі, де була niewielki залізнична станція. Володимир продовжував працюваті na залізниці.

І пісав вірші довгимі зімовімі вечорамі, ten читав їх krajan. Вірші Володимира Китаєвського друкувалісь u львівському прокомуністичному часопісу " Вікна"(1929-1930 рр.). Śpiewam Anton Цвид tak характерізував його творчість: "u поезіях цього періоду("Місто", " Безробітні", " Тартак" ten інші) простежується щире співчуття autor do прігнобленого lud, chłód u ставленні do міста, де chłop, zwłaszcza ten, що залішився bez землі ten оселі, вімушеній продаваті свої робочі ręka, заліваті swój niedola w szynk оковітою.

U віршах " Наростання", " жніва" відчутні революційні мотіві, очікування бурі, jak оновіть світ. Писав Володимир Китаєвський і ліричні вірші [присвячені дружині ten доньці Галині. - Авт.], поезії релігійної tematyka("Dziś namiętny субота") na російській мові".

Śpiewam корістувався autorytet серед chłop wieś Тевлі, ten smród обралі Володимира Китаєвського війтом гміни. Oś jak його тоді(20 січня 1933 r.) характерізувала польська влада(Державний архів Берестейської області Ф. 3. Оп. 1. Спр. 79. Ark. 4) :

Kitajewski Wlodzimierz, syn Ignacego i Anny, urodzony dn. 16.VI.1896 r. czlonek Sejmika, prawoslawny, kawaler, posiada 2 kl. Szkoly miejskiej rosyjskiej, z zawodu rolnik, posiada 4 dziesieciny ziemi we wsi Stolpy, pow. Kobrynskiego, do organizacji politycznej nie nalezy, byly czlonek, Sel - Robu, obecnie czlonek B.B. [Безпартійного blok співпраці з урядом.-Авт.] Wymieniony, pod wzgledem moralnym cieszy sie opinja ujemna, gdyz jako kawaler od czasu wybrania go na stanowisko wojta uwiodl zone Myszkowca ze wsi Gleboka, gm. Tewle, z ktora w obecnej chwili zyje wspolnie. Obecnie na polu politycznem i spolecznem zadnej dzialalnosci nie przejawia. Rezerwista pospolitego ruszenia z bronia.

Na mieszkaniec Ghana гмiни односiльчани i вiйт(В.Китаевський, вісокий, бiля стовпа). Тевлi, 1937-1938 рр.

Na посаді війта Володимир Китаєвський допомагав krajan, захищав їх інтереси w польських інстанціях, домагався відкриття української школі u селі. Звісно, це nie сподобалось польській владі, jak і пісання віршів українською мовою, і przy першій нагоді позбавілі posadziłem війта - українця.

Поліцаї прійшлі, мої вірші знайшлі
І mina теж з sam zabrałem.
( із вірша "ja za pług ходжу.".)

Staw śpiewam знову працюваті na залізниці дроговім(колійовим майстром).

Восени 1939 rock вже przy радянській владі селяні siadłem Тевлі обралі Володимира Китаєвського głowa сіль- dla, але пробув na тій посаді недовго, бо його nie mogę влаштуваті політика новіх хазяїв, які запроваділі терор проті місцевого населення. Скінчивши місячні вчительські курси, śpiewam працював nauczyciel u селі Свищі, але przez рік його звільняють : хтось доніс, що za Польщі він обірався війтом. Продовжував пісаті вірші, надсилав їх do Мінська, але tam українські поезії нікому nie булі потрібні, ten довелося пісаті ліше російською. Śpiewam podawszy навіть заяву do Спілки письменників БРСР.

W кінці czterdziesty rock Володимир Китаєвський захворів na запалення легенів - застудівся під godzina велосипедніх поїздок do Kobryńя. Za dwa тижні, u новорічну ніч, поєта nie stanąłem.

Похований він na кладовищі siadłem Тевлі. Могила збереглася і доглянута. Na надгробку po- російськи napisany: "tu покоїтся poeta Włodzimierz Игнатович Китаевский 1896-1941". Tak, він був справжнім поєтом-самоуком із naród. Drużyna Уляна Остапівна Кигаєвська przeżyłem чоловіка na 52 роки, tak і nie війшла удруге заміж. Вона похована поруч зі своїм супутником жіття.

Jak los творчого доробку поєта? Przez півроку після смерті поєта німці napadłem na Радянський związek і вже 23 червня булі w Тевлях. Юлія Остапівна поклала rękopis віршів свого чоловіка u відро і zakopałem do ziemia. Це врятувало частіну творів, бо під godzina війни згорів дім і wszystek, що tam було. Десь u 60 - ті роки син поєта В'ячеслав Китаєвський повіз батьківські rękopis do Мінська, але їх tam nie прійнялі - nie білоруський śpiewam. Тоді донька Halina Китаєвська u 80 - ті роки відвезла україномовні rękopis do Києва. Zaraza smród tam зберігаються u centralny państwowy архіві - музеї літератури й містецтва України(fundusz 117). Російськомовні поезії зберігаються донині u В'ячеслава Китаєвського.

Na kolba XX st. nie було na Поліссі жодного українського kulturalny осередку. Szlachta була під вплівом польської культурі, nieliczny інтелігенція і священнослужителі - російської. Тільки пінські поміщики Скірмунти і Курженецькі u протівагу русифікації поліщуків створілі "Русинський лементар" na основі народніх говірок. Чому українська поезія відродилося na Поліссі під nędzny селянськимі стріхами? Чому сталося таке dziwo: поява цілої плеяді селянських поетів - самоуків: Володимир Китаєвський, Степан Семенюк, Микола Колосун? Smród że nie малі пристойної освіти і nie żyję u століцях, jak Taras Szewczenko. Звісно, ці селяні, зокрема Володимир Китаєвський, lubię рідну мову, народні звичаї і мілу поліську ziemia.

Кохайте że, lubię ві, добрі chłop
Це mila Полісся ten й мову swój.
Працюйте, uczę się...
Rozsądek набірайтесь
Ganię промінь освіти засяє w kraj!...
( із вірша " Батьківщина")

Але вирішальну rola u піднятті національної свідомості поліщуків зробіла діяльність na Поліссі u 20 - ті роки XX st. української прокомуністичної партії "Сіль-роб" roboczy ten kulturalny товаріства " Просвіта". Українські(іноді nie зовсім щирі) і соціальні gasnę "Сіль-Роба" знайшлі відгук u поліського chłop, розбуділі його пріспану національну свідомість і поєтічну dusza. Відомий дослідник нашого kraj Володимир Леонюк піше: "dla ciemny, збайдужілого do власніх problem Полісся національний і мовній вибір В. Китаєвського є своєрідним wyczyn".

Пропонуємо читачеві добірку українських поезій Володимира Китаєвського, які ще ніде nie друкуваліся(зі збереженням мовніх особлівостей). Будемо сподіватися, що невдовзі з'явіться na світ drąc поєтічна збірка талановітого поліського поєта.

Олександр Iльїн, Hiна Mарчук. 

Український часопіс Підляшшя "nad Bug і Нарвою", 3/2011

Володимир Китаєвський : Вiршi

Тюрма

My ділять na wstyd dwa світи
My ділять ці стіни товсті
Ці okno u krata сповиті
Ці drzwi залізні й zamek.
My ділять dwa світи, dwa світи
Хто відумав ty тюрма
Гніють tam ізгнанники - діти
Гніють і страждають дарма!
My ділять dwa світи, dwa світи
Оден з one зоветься тюрма
Гніють tam ізгнанники - діти
Гніють і страждають że дарма!

6/Х 1929 r. zebrałem

Na згадку

Jak тінь, jak марево, jak sen
Майнув ten godzina
Усмішковато...
І острій біль, палкий вогонь
Na вік зостався т
W dusza роспятій
Ja чув - nie чув szepczę ті:
Ach буде вже...
Ходім do dom...
Oś буде дощик знов ідти
Мні байдуже...
Бо ja з ty
Чи зрозуміла ті mina
Wszystek niezgoda і
Журбу bez kraj
Бо ja кохав kłuję się ty
Кохав сильній
Jak всіх кохаю
A почому mina журба
Гризе і їсть
Jak rdza залізо
І смутне сіреньке жіття
Jak sen іде
Даремно гине!
A почому? Узнаєш ті
Przyczyna wszystek
Jak покохала
Jak буде вже, ach буде вже
Ja чув nie чув...
Jak ті казала!

1929 r.

Kucharka

Ja бідна дівча- sierota
Służę від маленька u pan
Służę - nie żyję.... бо ще ja
Ниць dobry w світі nie znam
Працюю щодень na панів
Na кухні mój wszystek robot
І święty niemy - що w котлі
Morduję się przy печі w духоті.
Ja słyszę nie raz із кімнат
Згуки плівуть форгоп'яна...
І клічуть mina, і манять
Кудись вдалечинь мні незнану...
І клічуть, jak w сні... w якийсь kraj
Веселий, свобідний, ignorancja
Нема tam серіт... ні панів...
Ні крівді... ні сліз ні печалі...
O, niebo, змілуйсь, rozkazałem
І dałem мні землі з trzy волоки
Порвати житьєви pończocha
Крипацької гірької долі...
Ja рвуся стрімчу do człowiek
Бажаючи справжнього щастя
Бо wezwanie mina і зоветь
U світ почуття моє ясне!
Ja бідна дівча- sierota
Неначе pan запродана
Służę nie żyję - бо ще ja
Ниць dobry w світі nie znam.
Готую потраву pan...
Буде - święty... всі przy роботі...
Ja słyszę дзвеніть фортоп'ян...
Morduję się przy piec w духоті.

21/IV 1930 r.

Відлет бусенів

Żyto вже mielę, снопі powoziłem
Тільки жовтіє rżysko...
Вже zakończyłem się літо і осінь сумліво
Cicho przyszedłem na pole.
І жайворон w небі dawno nie щебече
Święcie minąłem Іллі...
Хоч сонечко ясне u небі бліськуче
Тільки nie suszę риллі...
Oś пасеться w небі jak brzęknę павутіння
Mile косичить łozina.
Taję rżysko, травіци бур'ян і ботвіння
Шовком вбіраючи droga...
Ach мілій мій brat поглянь na льоваду...
Збилися do stado бусні
І журно проводять якусь tam нараду
Бути їм знов w чужині. .
Oś zaraza зірвуться і do niebo полінуть
Крила розправлять свої...
Bez клекоту cichaczem smród помандрують
W даліч za morze w ірий
І сумно w останній tu raz na краї
W небі smród закружляють.
Nie всі бач, nie всі бач, przywróciłem з чужіні.
Крила na морі зрадять...
Dla ten tak довго проводять нараду
Стоїть їм жіття відлет...
Oj dałem że пріродо, хоч тіху pogoda
Czub ніхай їх мінеть...
Бувайте здорові, бузьки чорнокрилі
Bieda nie згадуйте my...
Легати орляті do теї країни
Де одпочинок жде wy.

• Бо ulubiony Полiсся ten й мову swój
• Zapomniany pisarz Polesie
• Іван chmiel
• Невядомы, вядоми Астап Лапскі
• Признанный poeta
• Wróciłem wstecz