Wybitny osobistość

Iван Лагадзюк- Бойцік (вядоми jak Іван chmiel (1897-1974), невядоми пает Кобрыншчыны

Iван Бойцік нарадзіýten 5 сакавіка 1897 rok ý сяле Хабовічы, Кобрынскага раєна, u сялянськай tu' і. I пачатку Першай сусветнай закончиý ludowy украінскую szkoła. U бежанстве сям'я трапіла ý Tomsk, дзе Iвана прызвалі ý carski армію. Але nie ý акопи. Спачатку ен вучиýten na kurs прапаршчикаý, a зімой 1917-1918 гг. na 6 miesięczny kurs lodoszreńýнікаý при інстытуце ý Tomsk.

Бацькі Iвана загінулі ý бежанстве, tam, u далекай Сібіры. Iван вярнуýten i dom адзін. Гаспадаркі nie jestem, але chata ý віхуры вайни nie згарела. Tak і працаваý na зямлі. Калі " прийшлі" палякі, криху пазней, u 1926 годзе ен стварає бібліятэку ý роднай весци, затим драматични kółko з мясцовай моладзі. U наступним годзе ý Хабовічах адкриваєцца філіял кобринськага кааператива "Селяньска Самопоміч". Збірае фальклер роднага kraj. Жэніцца, бо калі ý 1932 годзе приязджає lodoszreńýнікам u веську балати, Кобрынскага раєна, to ý іх tu' і byý syn з 1924 rok нарадження, які хадзіý u szkoła raz з маєй размоýцай, Аленай Пятроýнай Левай, з 1926 rok, якая і сення живе tam, u балатах, і помніць гетага школьнага "кіроýцу", бо na від ен byý вельмі привабни. Maj субяседніца ськончила ý балатах 4 класи польськай szkoła, але вучилася 5 гадоý, бо ý 4 класе патребна jestem навучацца 2 gad. Dwa raz ý тидзень u szkoła прыходзіý ksiądz і prawo Божы читаý na польськай мове, a размова ішла pra каталіцызм, a nie pra праваслаý'е.

W domu гаварылі, na трасянци, менавіта na ten мове, na якой гавораць і сення. U lodoszreńýніка Бойцiка jestem і пригажуня жонка. Яе вучаніца Ołena помніць u пригожай шляпци. Byý u іх і агарод, і кароýка, і свінні, бо жонка lodoszreńýніка jestem вельмі працавітай.

A вось калі прыйшлі Саветы, u szkoła пачалі вучиць na руськай мове. I wąs нічога, мову Бойцік помніý, бо ý Сібіры навучаýten і жиý амаль 5 гадоý. Але ý 1940 годзе нквд na кобриншчине ариштоýває 30 lodoszreńýнікаý. Бойцік арешту пазбягає. Пашанцавала.

A калі прыйшлі Niemiec ý 1941 годзе, ен вярнуýten ý Хабовічы і працаваý tam lodoszreńýнікам, викладаючи ýжо украінскую мову.
3 усіленнем фашистськага терору ýступає ý rada UPA(Украінская pasýстанчая Армія), іх мета - барацьба za незалежнасць супраць нямецкай і савецкай акупаций.

Некалькі слоý pra UPA. U восені 1942 rok ý аколіцах siadłem Дывін i Хабовічы, Кобрынскага раєна, арганізуецца першая setka UPA. Аглавіý яє Сяргей Качіньскі(Астап). Першы bój з немцамі, a затим партызанамі яни правялі ý гетих мясцінах.
Амаль wąs гетия pasýстанци былі забіты, бо баі чирвонаармейцаý з атрадамі UPA pas лясах вяліся i 1953 rok.

Але ýwylot ula 1944 rok Iван Бойцік раптоýna знікае. Jak высветлілася - u эміграцыю. Nie салодкай спачатку jestem tając эміграцыя. Byý ен na praca u нямецкіх Alpy. Затым трапіý уАнглію, a пасля ý ЗША. Pra сям'ю ý Амерыцы ja nie вядома. Znam толькі, што памер ен u 1974 годзе, пахавани ý Баунд Бруку(etat Нью- Джерсi) і пасля смерцi яго радню ý Хабовічах nie шукалi. Na яго магiле стаiць помнiк, na якiм выбiты яго слови :

Красо незбагнута, Полісся
Święty w уяві, jak і w сні! ...

U Амерыцы выйшлі дзве паетичния кнігі ýжо Івана upijając się - "Гомін Полісся"(1960) і "іду з kobza"(1962). Уся яго паэзія пранікнута przyjemnieý'ю i роднага kraj, i Украіны, i землякоý, і ані аднаго słowo аб syn і жонци, якая засталася ý тих sam Хабовічах.

Сення успамінае Еýдакія Мікалаеýna Акулік, 1923 rok нарадження, жихарка вескі Хабовічы: "Iван знік калі my вызвалілі piekło Niemiecý u 1944 r. Жонка Анастасія засталася na гаспадарци з syn Васілем. Жыла ціхенька. Калі ýтвариýten калгас працавала шчира, і маýчала. I людзей jestem добразычлівай. Але няшчасці nie пакідалі гетую жанчину. Савецкая ýustrój nie чапала жанчину, a syn вывезлі. Na сення няма ні Насці, ні яє syn Васіля, і невядома дзе ен byý. Але вижиý, і вярнуýten ý Хабовічы. Жонка пригажуня Надзея. Нарадзілі troje дзяцей. Жылі і працавалі ý калгасе, u тих жа Хабовічах. Памерлі ý 80-иє, мінулага stulecie. Na сення живия ýнукі Івана upijając się, tak назваýten іх дзед, трапіýши ý Амерыку. Іван і Вера ý суседнім калгасе, Galia ý Дывіне, na хлебапякарні".

Ja nie шукала ix. Nie ведаю, jak ім спадабаєцца гісторыя іхняга дзеда. Дарэчы, u брежнеýскія zegar ix дзед перадаваý жонци Насці падарункі. Бо многія ездзілі za акіян, асабліва веруючия пратестанти. Жонку i сябе nie прасіý, sam сюди ехаць bajýten. Знаý, nie даруюць.

Ja maj некалькі wykonującý Івана upijając(Iвана Бойцiка) się. Вершы змястоýния. I ні my судзіць аб яго жиццевих паступках: страляý, але nie цэліýten. Дзеля гетага есць Бог. Дзяржава з іменем Украіна na сення признала яго знакамітым паетам берасцейшчини. Але ен жа nasz - кобрынскі.

Мынула молодість, jak дім.
Ja попрощав тобі, Полісся.
Чі ті побачіш хочь сліди
Моіх пісень u Чорноліссі.

Przebaczyłem mina, що ja, твій син.
Ty tak вирікся, porzuciwszy.
Що wymieniwszy твої Obołoń
Na ці альпіскі верховіні.

Jak пріймеш ty, ja odwróciłem się.
Kłuję się мінеться że лихоліття
Щоб wiosna вільну chociaż jeden
Твоїм подіхаті повітрям.

І ліс зажурений, струмкий
Дытынства dowolny дозвілля
Живиці zapach ten cierpki
Який любів do божевілля.

Nina Марчук , 2010 r.



• Іван chmiel
• O Івана upijając się
• Мiж двома свiтами
• Тобі, Полісся
• Wróciłem wstecz