Versão em português 中文版本 日本語版
Polish version La version française Versione italiana
Русская версия English version Deutsch Version

Стихи Владимира Китаевского

  • Страница:
  • 1
  • 2
  • 3

ВСI МИ ЗАВЕМОСЯ БРАТТЯ

ЖНИВА
За серпи, за серпи, за серпи!
Вже поспіла давно царина
Та й жовтіє, як восок вона…
Пора жать та в’язати в снопи.

Вже пора, вже пора, вже пора
Коси нам та серпи наточить,
Вийти всім, як один, в одну мить,
Працювати,щоб текло із чола…

Подивись – ось зерно, ось зерно,
Як вода із колосся тече.
Сонце сушить його і пече…
Ой, женці, соромно, соромно!

Чого ждете ви ще і кого?
Озовіться, женці, косарі,
Що йдете на жнива, злидарі,
На ввесь світ голосно, голосно!

Що йдете убирать царину
Тісним строєм в шеренгу, як мур!
Що до праці гудок вже загув
І зове всю сім’ю, всю сім’ю.

Всю сім’ю… Ой, велика вона –
Разом всі хутко кінчим жнива,
Скосим все і зіжнем до снопа –
Вже поспіла давно царина…

За серпи, за серпи, за серпи!
Перемога до кращого жде,
Ось гудок безупинно гуде,
Бо вже жнуть, убирають снопи!

ЗАВОД
Он, далеко, на овиді,
видно в ясний тихий день, -
мов великий чорний пень, -
щось таке на краєвиді.

Краєвид той обгортає
димом чорним, наче ніч.
Там якась велика піч,
Мов петельниця палає.

Часом в тихому повітрі
роздається відтіля
гомін велетня-чмеля
на усі чотири вітри.

Гей, не раз мене манило
те гудіння в далечінь,
де вздвигався в небо дим
на важких загуслих крилах, -

І до вечора від рана
думав, марив я не раз,
як двірську скотину пас
на широких панських ланах:

І кому це там потреба
все угору, вгору гнати,
стовп полум’я розкладати –
вгору, вгору аж до неба!

І кому той чорний дим
на важких навислих крилах?
… Гей, не раз мене манило
В полум’яну далечінь
1929 р.

КОЧЕГАР
Під кремезними котлами
В топках палахтить вогонь,
Вин ярить палкий прокльон,
Лиже холод язиками…

З піддувала пада жужель,
Гей, гуде вогонь, гуде!
Кочегара, знай, зове,
Щоб давав до топки вугіль…

Кочегар не спить, працює:
Гаком печі відчиня-
Буха звідтам полум’я,
Віє, віє і лютує …

Кочегар вугілля грузить,
До плечей халат прилип,
З лоба ллється чорний піт,
В голові шумить і кружить…

Хмарою і з вугля порох
В легені лізе і давить,
В кочегарці тій стоїть
І лягає в ніс і горло…

Нема часу кочегару
З легнів порох відплювать-
Йому треба працювать,
Щоб в котлах підняти пару.

Шуфлю він не випускає
Із своїх мозольних рук,
І горить невпинний рух,
Наче втоми вин не знає.
1929 р.

ТАРТАК
Неначе ще вчора грізною стіною
поважно стояв темний ліс
і заздро ховав він ревнивий струмочок
в могутніх обіймах своїх.

А нині тут голо… Одсунувсь ліс темний,
лишився один лише пняк.
Де висох давненько струмочок веселий,
стоїть там похмурий тартак.

Ввесь ліс переїв він, як тая почвара,
як гад, він сокоче, вищить,
Там праця вирує від самого рана
й до пізньої ночі кипить.

Собаками виють гатри, циркулярки,
І гомоном б’ється їх звук.
Робітнику, ввага! Забудь свої скарги,
Бо в хату ще вернеш без рук!

Жижачії пили тебе не шкодують
і вмить обірвуть п’ястуки,
і далі ітимуть вперед невмолимо
блискучим напором пилки.

І діткам маленьким остане на згадку
велика трачиння гора,
бо ти не збудуєш їм нової хатки –
в чужій буде жити сім’я.

Прощайте навіки, ліси віковічні!
Хай буйно росте молодняк!
Од рана до ночі там виє невтішно,
Сокоче і стогне тартак.
1929 р.

БЕЗРОБІТНІ
Обшуком, обшуком…
ходою тихою
шукати праці йдемо-
дощиком
дошкульним, холодним
нас пробирає давно.

Йдемо родиною,
праці шукаємо
голодна дітвора кричить
обшуком, обшуком _
може, захоче хто
силу робочу купить…

Нема нам роботи, ні теплого даху,
голод нам шлунки всушив.
Йдемо бездомні
по ковзкому холоду,
ласки не ждемо
і ростимо в серці
впертий, розпучливий зрив.
1930 р

КУХАРКА
Я бідна дівча-сиротина
Служу від маленька у пана,
Служу не живу, бо ще я
Ниць доброго в світі не знала.

Працюю щодень на панів,
На кухні моя вся робота,
І свята нема, що в котлі,
Мордуюсь при печі в духоті.

Я чую не раз із кімнат
Згуки пливуть фортепьяна
І кличуть мене і манять
Кудись в далечінь мні не знану.

І кличуть, як в сні, в якийсь край,
Веселий, свобідний, незнаний,
Нема там сиріт, ні панів,
Ні кривди, ні сліз, ні печалі.

О, небо, змилуйсь, прокажи,
І дай залізну мені волю,
Порвати життьові гужі
Кріпацької гіркої долі.

Я рвуся, стрімчу до людей,
Бажаючи справжнього щастя,
Бо кличе мене і зове,
У світ почуття моє ясне!

Я бідна дівча-сирота,
Неначе панам запродана,
Служу не живу, бо ще я
Ниць доброго в світі не знала.

Готую потраву панам,
Будень, свято – все при роботі,
Я чую дзвенить фортепьяно,
Мордуюсь при печі в духоті.
27 травня 1930 р.

ПРАЧКА
Во мраці в задвірку
тай ось в сутерині
Огонь крізь віконце блищить,
То журко мигає звідтіля
промінне
Хто ж там? Сиротина
не спить?

То мійськая прачка
бідна вдовиця
Одежу кінча віджимать.
А мило і пара кігтями
тісняться
В легені та груди,
нема чим дишать.

Шкуру на пальцях вже
всю постирала,
Ще хвилю та виступить
кров.
А сон її морить, морить
від рана,
Но боре вдовиця, ох, боре
свій сон.

Боре та згадує миле
юнацтво
Своє ще безжурне життя.
Куди вона вбилась – неначе
в багатство?
Згадує, та тяжко зітха,

А там на поверхні
у тій сутерині
Сплять солодко-солодко всі.
В м’якій та білій перині
Праці змореній вдовиці,
Всіх бідних жінок взагалі.

СЕЛЯНИН
Ору, мучу півзагона
коником горбатим,
В серце коле, душа горне,
шпонами без ради
Стій буланий! Годі рвати!
Закурю цигарку
Ще подолаєм зорати
цю зелену латку.

Так чи сяк, не в силах живо
сім’ю прокормити
Тай орати без обіду
треба й відпочити.

Босі ноги обтираю,
Та плужок бидочий
І меж пальці закладаю
Спріли та болячі.

Недокурки вивертаю,
Сиплю до цигарки.
Бо махорки вже не має
Самосію – штрафи

***

БАЙСТРЮК
Чи був в мене батько не знаю
Та знати його не хочу!
Бо мами і мені вин зрадив
Віддав на зневагу, на глум.

Він мене для мами покинув,
А сам десь далеко ушуг,
Щоб зрадити може, ще й другу,
Тай дати мні назву – байстрюк.

Щоб був я для мами–служанки,
Обуза й потіха в житті.
Бувало, заплаче, пригорне
Тай журиться з тиха мені,

Пригорне в чоло поцілує,
Прости, мій синочку, прости…
Ти разом зі мною горюєш,
Безбатченком виростеш ти,

Лиш будуть в тебе одинокі
Мозолисті руки – майно
Качатимеш горі високі
Ти вкотиш їх в море на дно.

Ти будеш палаців завзяття
Ти зватись не будеш байстрюк,
Бо всі ми зовемося браття,
Живемо з мозолистих рук.

ЧОРНІ РУКИ
Благословені чорні руки,
Дорогоценні мозолі,
Липкі від гразі та мазюки,
Брудні від гною та землі!

Руки порепані та грубі,
Напухли кров’ю, прути жил,
У безконечнім дійсним труді,
Реальних творців мрійних діл.

Звідки взялися дивовижні,
Міста, села та фабрики?
Блискучих рельс стіжки залізні,
Та пароплави й літаки?

Звідки взялися чуда праці,
Надбані протягом в сто літ?
Безліч машин та різні речі,
Що нам радіти на ввесь світ!

Все придумав мозок творчій
Але який це був би скрут!
Як би для геніяльніх творців,
Не було би мозолистих рук.

Руки мозолисті та грубі,
Творять на світі все добро,
Ледащим та грабіжним жменям,
Що діють кривду, сіють зло…

Руки мозолисті та грубі
Кігтям грабіжним вчинять суд!
Підіймуть землю та врочисто
Прапор свободи вознесуть!

З НОВIМ РОКОМ
Виворож менi, щоб знати,
Який рiк я буду мати?
В сiчнi вiзьмуть за податки
З хати рiзнiї манатки.

В лютим прийдуть вони знову,
Заберуть тобi корову.
В березнi ти знов на драчку.
Винесеш продати качку.

В квiтнi прийдуть ще жиди,
Заберуть тобi штани.
За те, брате, в маї,
Будеш бачить, як у раї.

РОБІТНИК
Робітник не посідає
Ані хати, ні Землі
На долонях мозолі
Ліш одні, як власність має

І для чого мозолі ті
Впились в тіло, що голки
Так великі, так жорстки
В крові спеченій сповиті

Робітник, бач, що є сили,
Хліба чорного кусень
Заробляє на щодень
Мозолями кровавими

Будь здоров той. Хто працює,
Натискає мозолі
У безкровному бої
І суспільство все шанує

Гей, озвися, робітниче,
Нас багато всіх братів
Поміж ланів, між станів
І на морі і в повітрі

По копальнях величезних,
Та по гутах, де вогонь,
Палить одіж, палить скроні
По заводах всіх кремезних
В.Кітаєвський

ПРАЦЮЙ ІВАНЕ
Працюй Іване, пан казав,
І не зважай на втому,
У Бога в нас такий закон,
В його письмі святому

Сам Біг шість дьон робив
Покуль скінчив роботу,
Спочив же тільки в сволий день
Від праці та клопоту.

Іван спинивсь на борозні,
-Їмось пане, то річ друга,
Що творити язиком,
То не перти плуга.

Я за прикладом святим
Радий поспішати
Але що Господь робив
В восьмий день й дев’ятий?

ТЮРЬМА
Нас ділять на сором два світи,
Нас ділять ці стіни товсті,
Ці окна у гратах сповиті,
Ці двері, залізні замки.

Нас ділять два світи, два світи,
Хто видумав тебе тюрма?
Гниють там ізганники діти,
Гниють і страждають дарма.

За те лиш, що серце в них билось,
Боліло, страждало сильніш,
Що кров в них, як сірка кипіла,
Щоб жити всім краще, гарніш.

Що душу свою всім відкрили,
Найкращую думку свою,
За те, що людство все любили
Сажають, проборять в тюрму.

Нас ділять два світи, два світи,
Не б’ються серця наши в такт,
Там окна у грати сповиті,
Там когось, як трупів гноять.

Ой прийде, настане година,
Коли нас розсудить життя,
Коли ця тюрма-домовина
Одійде кудись в забуття.

І в такт серця наші заб’ються
Всі будемо жить, як брати,
Насильство і війни знесуться,
Життя, мерщій нас розсуди.

Нас ділять два світи, два світи
Один з них зоветься тюрма,
Гниють в ним ізгнанники діти
Гниють и страждають дарма!

***

І згадавши чорні дні
Помсті кров, враз, загоріла
Розбиваються кайдани
До борби нас хтось зове
Той призи, як дзвін гуде
На широкому майдані

8.11.1929р. В. Китаєвский.

ПОГЛЯНЬМО НА СЕБЕ
Погляньмо на себе, чого це ми варті
Чи можемо жити, щоб світ не хрясить
Чи тільки живемо для панських лиш жартів
Хто-ж з нас не сміється і що нам робить.

Ось ти незавидний, ось ти господаре,
Останнєє жито до міста повіз.
Продав за безцінок жидам на базарі,
Лапнувся! Та пізно, повісив свій ніс.

І ось з того горя напився горілки,
Тай ходиш по місту, як тая чума.
Забув бідолаха, що ждуть тебе дітки,
Їм купиш гостинця? Не купиш дарма!

Забув, що давненько, давненько немає,
Ні соли, ні гази, нема сірників.
В твоїй халупині що день виглядає,
Як примара лихо зі всяких кутків.

А так не годиться! До біса це варто!
Но ось парубоцтво вже, мабуть, вони
Себе не попустять на батькові жарти
Тай пити горілку за гроші сімьї.

З БІЖУЧОЇ ХВИЛІ
Ах добрий Вам вечір, шановна публічність
Як поживаєте? Всім кланяюсь Вам.
Стареньким, маленьким, як каже преличність,
Дівчинкам, хлопцям, поважним батькам.

От, що-ж в вас чувати? Все лихо стареньке
Стоїть за плечима, тай нас сторожить.
Тай жде, як той дідько воно проклятеньке
Щоб ми лиш спіткнулись, щоб нас придавить

Ой знаю, я знаю всі ваши болячки
Чого-б ви хотіли і що вас гнітить
І що ж взагалі нам, бач, з тої бідачки,
Не все ж нам журитись, а треба робить.

На лихо, сором, вони іще краще,
Нап’ються до змія, лоби собі б’ють
Про улиці ходять, як утки ледащі
Борцями за волю себе всі зовуть.

А ось і дівчата, так гарні собою
Вся наша потіха, наш маковий цвіт,
Кричать верескочуть, неначе водою
Їх хтось із-за тину голубок облів.

Лиш вереск з нуждою, як хміль повилися
На наши оселі, на наши лани
І разом, як браття, вони обнялися
Нас до упадку доводять вони.

Пора до освіти, пора вже до книжки,
Вам щиро з запалом, селяни, идти,
Забути горілку, забути інтрижки
Добитись розвою святої мети!

А тільки в освіти для нас перемога
В цій наший завзятій життєвій борьбі
В науці і праці до щастя дорога
До скарбів великих, культури Землі.

Навигация





Наши партнеры

Центр-Тур, Туризм, Путешествие, Кобрин, Беларусь