Versão em português 中文版本 日本語版
Polish version La version française Versione italiana
Русская версия English version Deutsch Version

Стихи Владимира Китаевского

  • Страница:
  • 1
  • 2
  • 3

КОХАВ СИЛЬНIЙ, ЯК ВСIХ КОХАЮ

СОНЯЧНІ ДЗВОНИ
Під дахом блакитним, прозорим
звуків мільйони –
Гуляють в безмежнім просторі
сонячні дзвоні.

Під гімни весняні лагідні
легко на серці -
І слухав би, слухав чарівні
милі концерти.

Мариться: вже справді на світі
сліз, кривди нема,
Усі задоволені, ситі,
ніхто не зітха.

Мариться: порожні в’язниці,
стихли прокльони,
Лише дзвонить весна-чарівниця
в сонячні дзвони.

ПЕРШИЙ СНІГ
Перший сніг нині впав, легенький, пушистий,
на горбки, на балки, на майдани.
Лебединий той колір, м’який колір сріблястий
так блискоче і сяє зірками.

І всміхається сонце від самого ранку,
вільне з вільних по небу гуля.
Наче ті діяманти, наче крильця у чайки,
блискотить, блискотить вся земля.

Скільки дум, скільки мрій в цих чудових снігах!
Ой, скажи, скажи, серце, мені,
що спокійно пливе по блискучих ланах
так не спішно у даль, далечінь!
1929 р.

ГУКНУ ЩЕ РАЗ
Я тут, ти там… дві тіні бачу…
Мій рідний край і чужина…
Чогось на серці так боляче.
Впилась стріла…

Ні гніву, ані сліз, ні скарги
Не треба нам…
Свої шляхи давно пізнали
Я тут, ти там.

Я. може, більше сили маю
І затаїв в собі без краю,
любов мою,
В розпуці і відчаю,

Тобі мене вже не пізнать
ніколи, ні.
Мені не зможеш вже сказать,
Що мариш в сні.

Для щастя, може, так потрібно
других людей.
Не плач, ізмучена, чарівна,
не псуй очей.

Не треба гніву, ані скарги,
хай вмруть жалі,
Чи ж тобі легче жити справді
на чужині?
8 березня 1930 р.

С Х І Д
Проміння на сході, то срібні, рожеві,
Ростуть - не вгасають – горять…
Що лебеді білі граються в небі
Все вгору, угору летять!

Летять аж до зірки, що он там біліє
У сонному небі ген-ген…
Хто зна, чи проміння ту зірку зігріє,
Пригорне надходячий день?

Лиш захід відсунувсь далеко в безмежність,
Овид Сонця – брила вогню –
Купається в небі так мрійно і ніжно,
Пославши розвідку свою!

Що трапилось, може, за нічку минулу.
- Не спить невгамовна земля.
Нам пестощі Сонце свої розгорнуло –
Зігріти байдужі серця!

Зігрілись! Щоб знов нам бадьоро пірнути
У хвилі безодні буття,
Страждання свої всі в змаганні забути,
Щоб смертю родити Життя!
1930 р.
Хутір Стовпи


НА ЗГАДКУ
Як тінь, як марево, як сон
майнув той час
усмішковати.
І гострий біль, палкий вогонь
на вік зоставсь
в душі розпятій.
Я чув-не чув шептала ти:
“Ах буде вже,
ходім до дому.”
Ось буде дощик знов іти
Мені байдуже,
бо я з тобою.
Чи зрозуміла ти мене
Весь смуток мій,
журбу безкраю,
Що я кохав колись тебе,
Кохав сильній,
як всіх кохаю!
Но почому мене журба
Гризе і їсть,
як ржа залізо,
І смутне сіреньке життя,
Як сон іде,
даремно гине!
А почому? Узнаєш ти
Причину всю,
як покохала.
Ах, буде вже, ах буде вже,
Я чув - не чув,
як ти казала!

ВІДЛЕТ БУСНІВ
Жито вже пожали, снопи повозили,
Тільки жовтіє стерня,
Вже кінчилось літо і осінь сумливо
Тихо пришла на поля.

І жайворон в небі давно не щебече,
Свято минуло Іллі,
Хоч сонечко ясне у небі блискоче,
Тільки не сушить ріллі.

Ось носиться в небі, як пух, павутиння,
Мило косичить лозняк,
Тай стерню, травицю, бур’ян і ботвиння,
Шовком вбираючи шлях.

Ах, милий мій брате, поглянь на леваду,
Збилися в стадо бусні,
І журно проводять якусь там нараду,
Бути їм знов в чужині.

Ось зараз зірвуться і в небо полинуть,
Крила розправлять свої,
Без клекоту, тишком вони помандрують
В далеч за море в вирий.

І сумно в останній тут раз на країнi,
В небі вони закружлять,
Не всі бач, не всі бач, повернуть з чужини,
Крила на морі зрадять.

Для того так довго проводять нараду,
Життя коштує відлет
Ой дайте природо, хоч тиху погоду,
Вихор нехай їх мине!

Бувайте, здорові бузьки чорнокрилі,
Лихом не згадуйте нас,
Летите орлами до теї країни,
Де відпочинок жде вас.

ЖУРАВЛІ
Чи чуєш, мій брате, як в небі курличуть
Повного смутку до сліз журавлі,
Не наче до себе у небо нас кличуть,
Манять, взивають в далекій простір.

Над озиминою он стали кружлятись,
Нам посилаючи, прощальний привіт,
Вже стали клюгами, клюгами рівнятись
Щоб може розстатись, розстатись навік.

О, милі і добрі, сірі пташиці
Ви вже оплакали милий наш край,
Тай покидаєте нас вереницями,
Залишив нам в серці сум і печаль.

Ах, киньте хоч оком до нас на прощаннє
На наше Полісся, на наші поля,
Там риють картоплі – все наше багатство,
Чим нас і кормить тут маті - земля.

Ах, гляньте на діток, що в батьківських ланах,
З мамою разом повзають,
в вогкій землі,
Бо це картоплю пильно копають,
ось небораки вони
Теж помагають в роботі сім’ї.

Несіть ви далеко, журавлики милі,
Нашу торбину і лиха, і бід,
І тугу, і зойки далеко несіте,
Тишком несіте на південь, на схід.

Несіть же, несіть же, братам передайте
Наш пролетарський сердечний привіт,
Що повні серця боротьби в нас й завзяття
Ми – жива сила, ми мусимо жить .
11 вересня 1929 р.
Тевли


ПРОБАЧ МЕНІ
З тобою разом, як во сні,
Той час хвилиною майнув,
Тебе-б кохав, тебе-б горнув,
Пробач мені, пробач мені.

Пробач мені, що я тебе
У своїм серці потопив,
І хто сильній тебе любив
Не знай про те, не знай про те.

Не знай про те, бо все одно
Мене так трудно зрозумить,
Куди душа моя стремтить
Вже так давно, вже так давно.

Я щиро дякую тобі,
Що ти надією живеш,
Мене від себе не женеш,
Зориш мені, зориш мені.

Зориш мені на шлях життя,
Ой, що тобі за це я дам?
Усе, усе тобі віддам,
Що має кращого душа.

Чи нас спідкає забуття,
Спідкає, мабуть, лиш тоді,
Коли закриють очі мні,
Тоді пробач любов моя!

І лиш тоді, і лиш тоді
Мене не згадуй і забудь,
І, як колись, щаслива будь,
Пробач мені, пробач мені.
6 серпня 1929 р.

НА ДОБРАНІЧ
Хатка мала , постіль біла,
Тихий спокій ясних мрій
На добраніч, зірка мила
На добраніч квіте мій.
Я скажу тобі всю правду,
Щиро пригорну
І з тобою в купі разом
В далечінь піду.

ЛЕТУН
Де з висока нам сонечко сяє,
А в негоду сваволить перун
Там цар - птиця орел лiтає
Ой, пошана тобi наш летун.

Ой, пошана тобi, гордий орле,
Що зумiв покорить небеса
Що вподобився вихору-бурi
Научився творить чудеса

В очi дивишся гибелi-смертi
Що жартує з тобою не раз
Ти гартуєш як сталь своє серце
До найкращого кличеш всiх нас.

Берізка
Берізка вітами киває,
Накинув свій живий килим,
Зеленошумна, біло стана,
Хвилює тисячами крил.

Життя ворушить її груди
Болюче ніжно солодко
Усіх закохано ревниво
Зове в чудовий холодок.

Зове усіх: людину, птаха,
Хижого звіря хробака,
Киває мило, як дитятко,
Берізка мила і струнна

І хто не рад її привітам,
Задушним шепотам, казкам,
Зеленим косам и усміхам,
Безжурним веселим пісням.
В.Китаєвский

Весна
Земля проснулась і кларнеті
Бадьорих дум ведуть пісні,
Життя атоми-самолёти,
Ростуть у сонячнім вогні.

Зелений шум гуде лунає,
Ніщо не спинить вже весни,
Іде, іде и розстилає,
Свої зелені килими.

Ходите всі, усі за мною,
Я розгоню байдужість знов,
Я вам віддам мою всю зброю,
Мій подих теплий и любов

Мої усмішки всі весняні
Зелений шум, моє життя,
Віддам я все вам без вагання,
Для всіх, для всіх, бо я весна.
В. Китаєвский

Ніч
Вечоріє… і чорним крилом
Землю притуляє ніч
И сяє, що тисячі свіч,
У небі блискучим зерном

Он, часом зірветься зерно
Вогненним пасмом спаде
Скотиться десь золоте
Глибоко, у безвість на дно.

Місяць, що хліба окраєць
Лебедем в небі пливе,
Манить до себе, зове,
Манить в простори безкраї

Стих гомін, заснула Земля,
Тільки лиш небо зорить,
Всіх разом. Хто спить і не спить,
Ніч чорним крилом притуля.
12/10/1929
В. Китаєвский

Навигация





Наши партнеры

Познай Кобрин

анапа отель джемете