И. Хмель

Поет-упівець, родом із Полісся (Берестейщина). Його першу віршовану спробу було надруковано ще в 1918 році. Переслідуваний у «демократичній» Польщі за участь в українському національному русі: його писання конфісковувались, декілька разів був заарештований. У червні 1941 року був вимушений покинути дружину і малого сина, пробившись з боєм із власної хати з оточення. Товаришував з поручником УПА Іваном Галайдою (псевдо), який загинув у бою з німецьким загоном у 1943 році. У другій половині 1944 року на наказ командування УПА Іван Хміль пройшов з боями на Захід (через Словаччину до Австрії).

Тобі, Полісся
Як дим пахучий із кадила,
Як пах квіток Твоїх гаїв,
Складаю, Батьківщино мила,
Тобі оцей свій вільний спів.
Прийми його, як дар від сина,
Як серця люблячого дар!
Ступаю по Твоїх руїнах –
Зложить вінок на Твій вівтар.
У співі цім – тяжка знемога
І мало в нім небес краси,
Його ж натхнула віра в Бога
Та бреньк серпа і дзвін коси...
І крик веселий над болотом –
Лебідок, чайки, журавля;
Упівський чин, що крови моттом
Озброїв бори і поля...
І шелест листя золотого
З легендою Твоїх лісів –
Усе, що є й було святого
Від незапам'ятних часів!..
Любов і віра – це ж і ліки,
Що все були Твоїм добром,
Що все об'єднує навіки
Тебе із степом і Дніпром!
Таж Львів і Холм і ця рівнина –
Сукупність гір, степів, низин –
Це ж Мати наша Україна
Від Щари й Прип'яті по Дін.
Прийми ж і піснею потішся
Як діти цвітом повесні,
Красо незбагнута – Полісся,
Свята в уяві, як і в сні...
Борись, змагайсь, щоб жить під сонцем
Вростай у землю, як граніт!
І все на південь у віконце
Дивись, виконуй заповіт!..
І гомони дрімучим бором,
Щоб швидше вирватись з оков,
І все тягнись, як хміль угору,
Нову відроджуючи кров!
Тоді Ти станеш як Господар
Під синьо-жовтий прапор свій,
Тобі Твоя це каже врода
І та одвічна Правда дій.

Посмертне
Г. Т.
Ти знаєш, брате, де колись
Удвох зустрілись ми з тобою?
Це ж там мов сестри обнялись
Розлога Прип'ять із Піною...
Це прадідів земля стара,
Край деревлян з поліщуками,
Розкішний низ аж до Дніпра
Співає борами, лісами.
Пишніють скрізь лани квіток,
Що все до сонця в буйнім ритмі
Свій простягають цвіт, листок,
Немов прочани на молитві...
Де б я не вмер – запам'ятай:
Отам де крісами мінялись,
Мій труп ти, брате, поховай,
Щоб ми з землею не розстались!
І щоби не була сліпа
Моя могила в оцій драмі:
Три літери святі «УПА»
Ти кинь там крицею на камінь.
То ж як з надпинських пущ і плес
Ввесь нарід вирушить до бою, –
я духом злину з-під небес
І стану в лави знов під зброю!..
Полісся, 1943

Хміль Іван

Повстанська ліра. Львів. Меморіал. 1992. – 160 стор.



• Іван Хмель
• Про Івана Хмеля
• Мiж двома свiтами
• Тобі, Полісся
• Вернуться назад